Афінське передчуття
Потрібно не лінуватися і все ж таки частіше записувати свої враження, оскільки з часом від них залишаються лише швидкоплинні відчуття, які іноді важко сформулювати однією думкою, тим більше збудувати з них ланцюжок подій і перетворити на захоплюючі історії, якими безумовно є всі наші подорожі. Знайшлися фото з Афін, а з ними повернулися і деякі спогади, які можна вкласти в слова. Спогади уривчасті.
Добре пам’ятаю перші враження від того, що кочу за собою валізу в центрі Афін, намагаючись розібратися в місцевій географії, з урахуванням написів грецькою, відсутності навігаційних приладів та тотальної відмови розуміти англійську серед аборигенів.
Ну, принаймні мені довго не щастило з цим. Як виявилося згодом, я тинявся в трьох соснах, точніше в трьох кварталах від готелю Лотус, що знаходиться в чудовому тихому центральному районі прямо біля станції метро і в пішій доступності до всіх визначних пам’яток. До Акрополя ходьби трохи більше 15 хвилин. Справа була вже ввечері, а тому, кинувши валізу в номері, я відразу вирушив оглядати вечірні краєвиди Афін. Рішення про те, чим займатися наступного дня було ухвалено відразу, дивлячись на види Акрополя в нічній ілюмінації. Подивившись якийсь час, я вирушив, не поспішаючи, далі і спустився в район Плаку – епіцентр вечірнього життя.
Пройти повз бар Бреттос було просто неможливо! Навіть знаходячись зовні на вулиці, було добре видно його різнобарв’я і чути шумні компанії, що майже гарантувало приємну атмосферу. Це було відразу підтверджено барменом на ім’я Кріс, м’яким 3-5-7 річним бренді і оузо прямо з бочок.
Половину наступного дня, як я й писав, я провів, переконуючись у досить точному описі вікіпедією пам’яток Акрополя. У полуденну спеку, спускаючись від Пінакотеки у бік Монастіракі, натрапив на вуличного музиканта в національному одязі з відповідним інструментом, який убив мене просто спопеляючим поглядом у момент, коли замість покладеного євро за фотографію (про що запобіжно було написано на його табличці), я кинув у капелюх залишок євродрібниці з кишені, мабуть точно підрахований ним у польоті.
Далі я заглибився в шум вузьких вуличок центральних кварталів, часто-густо наповнених лавками та овочами, фруктами, бубликами (турецькою і болгарською вони називаються геврек, не знаю як грецькою) і тавернами з національною кухнею. Можливо я помиляюся, оскільки не особливо великий фахівець у національних кухнях, але мені здалося тоді, що грецька кухня – більш витончена версія турецької кухні, яка в свою чергу більш тонка версія кухні болгарської. Настільки, наскільки можна назвати страви цих кухонь витонченими. Але того дня все було по-грецьки яскраво та по-афінськи смачно. Навіть Гірос, який не особливо нагадував те, що я знаю про нього, приємно радував. Пиво Фікс особливо вдалось! Крижане, з величезним шматком льоду в літровому кухлі. Хмари почали згущуватися в той момент, коли один з моїх корінних зубів не витримав натиску грецької страви і зрадливо хруснув. Після довгих скандалів і гучних розглядів, дзвінків господареві таверни та спілкування з темпераментними служителями закладу, я пішов, залишивши пізніше докладний звіт у тріпедвайзер.
Щось відчутно тривожне витало тоді на центральних вулицях столиці Еллади, яка нещодавно пережила масові зіткнення народу з поліцією в антиурядових демонстраціях. Посилені патрулі, подвійні огорожі державних інститутів, військові з собаками, і величезні юрби молодих людей, що мирно їх обходять. Хто міг подумати тоді, що менше, ніж через півроку, центром подібних новин стане зовсім інша столиця іншої європейської держави.
Повний звіт дивіться у розділі Фото
