У далекому 2005 було все зовсім по-іншому. Ніхто не сварився через візуальний концепт #eurovision,
Слова #зрада не було на порядку, а біло-блакитні партійці за підказкою треклятих політтехнологів тільки починали ділити українців на три сорти. Тоді все було на підйомі, попереду вже мріяв #безвіз і пісенний конкурс дав величезний поштовх до національної самосвідомості.

Саме тоді народився чудовий бренд, – #медовуха.

Ідея була не моя, а однієї людини, яка придумала робити гроші фактично з повітря, чим вона зараз і займається. Це взагалі був перший бренд, яким я керував самостійно. Ідея Медовухи була абсолютно непідробною: м’якість меду, глибоке слов’янське коріння і справжня національна гордість. Бренд був побудований з нуля без єдиного ТВ-флайту (так-так, були часи, коли алкоголь не був обмежений у каналах комунікації!) саме завдяки чіткому фокусу на своєму позиціонуванні. І не в останню чергу завдяки ні на що не схожій на той час формі пляшки та і просто висококласним рецептурам настоянок.

Класичний приклад партизанського маркетингу. У нас на той час була чудова команда pr-менеджерів, молодих та амбітних, як усі ми в Хортиці тоді.

Початок шляху був покладений саме через pr, ситуативно прив’язаний до теми Євробачення.

Маючи журналістську освіту, легко було придумати відразу кілька різних форматів публікацій. Від інтерв’ю та коментарів експерта про користь меду та давні традиції медоваріння до бліц-інтерв’ю з киянами, які розповідали, якими національними стравами вони пригощатимуть гостей зі всієї Європи (куди ж без Медовухи!?). Далі було справою техніки розтиражувати повідомлення.

І це спрацювало! Брендинг Медовухи був відзначений головним призом #КМФР у 2005, а вже через рік бренд займав уже 4,5% частки алкогольного ринку в Україні на тлі мегатитанічних рекламних зусиль брендів Немирів, Медофф, Олімп, Біленька і, звичайно ж, Хортиця. Хто працював у ті роки в медіа, можуть підказати, яку частку тоді займав алкоголь у прямій рекламі на ТБ, радіо, у глянці та аутдорі.

Того року я вперше відвідав #шешори. Звідти повернувся з натхненням, подвійним диском української автентики та чіткою впевненістю, чим ми займатимемося наступного сезону. А наш спільний з організаторами австрійський друг досі згадував би Медовуху, якби взагалі щось пам’ятав на ранок після зустрічі.

Можливо ви не повірите, але через якийсь час ми майже повністю прослухали обидва ці диски з власником бренду в його кабінеті. Причому прямо під час захисту стратегії на 2006 рік. Так я захистив стратегію, а кілька етнофестивалів навіть не підозрювали, що вже отримали генерального спонсора.

2006 року Медовуха тріумфально вражала серця (чого вже там, і печінки теж) відвідувачів таких івентів із глибокою національною ідеєю, як #країнамрій, #шешори, Сорочинський та Слобожанський ярмарки.

Медовуха була у потрібному місці, у потрібний час. І через точне попадання в настрій навколишнього свята та загального підняття національного духу любов до бренду поширювалася все більше і більше. Без ТБ, без радіо та без глянцю.

Адже бренд – це емоція. Але це вже зовсім інші історії, кожна з яких варта окремої розповіді, стільки всього чудового там відбувалося і стільки чудових людей були до них причетні!

І у багатьох з очевидців феномену “Медовуха” залишилися про той час лише приємні спогади, як відчуття тепла, що розтікається, після ковтка Медовухи гречаної. Адже все тоді було зовсім інакше.