#емиграція
Вставлю свої п’ять центів у поїзд, що йде на тему #еміграція.
Загалом думки на цю тему звелися до основних двох: треба бігти і нехай тікають. Причини у всіх різні і кожна з них заслуговує на увагу, оскільки відображає погляди на те кожної конкретної людини з набором своїх аргументів у силу життєвого досвіду.
Однак я хочу розповісти про свій досвід і сподіваюся, що до нього також поставляться поблажливо адепти обох поглядів. Був період мого життя, ще до переломного моменту у свідомості нашої країни, коли я поїхав працювати за кордон, ближнє закордоння, з думками про те, що згодом непогано було б і осісти. Вивчав мову, працював над видом на проживання, отримав вид на проживання, зміцнював свої зв’язки, максимально вкладався у свою ефективність у закордонному бізнесі. І все було чудово.
Однак саме переломні події змусили мене повернутись назад. Через переживання за власну родину та близьких мені людей. У ті дні незрозуміло було не тільки що буде з країною, а й що станеться наступного дня. Я повернувся, кинув зарплату в євро та всі європерспективи. Як це часто буває, доля не змусила себе просити і подарувала мені ту компанію, в якій я працюю сьогодні. Це по-своєму дивовижна міжнародна компанія, народжена в Україні, яка дає мені можливості, перебуваючи тут, розвивати і закріплювати на практиці всі ті знання та вміння, які дала мені інша не менш дивовижна компанія, яка також виросла в неньці, але з бізнесом у тому числі і за океаном, де я довгий час працював до того.
Проте, одного разу доторкнувшись до досвіду менш озлоблених і напружених людей “там”, до комфортних умов проживання та м’якого клімату, до мотивуючої системи оподаткування для бізнесу, я не залишив думки про “кращі землі”. Але момент, коли я вирішив повернутися, докорінно змінив мою доктрину. І зараз я не шанувальник жодного з підходів, я не хочу бігти, але я хочу отримувати блага «цивілізації» “тут і зараз”. Тому я вибираю інший шлях.
Я вважаю, що ті, хто справді серцем тут, повинні, просто зобов’язані користуватися всіма «євроблагами» там: здобувати кращу освіту, багатий життєвий досвід і гарний сервіс тільки для того, щоб розуміти, що саме потрібно дати людям тут. І докладати максимум зусиль для того, щоби реалізувати це тут.
Я щиро впевнений, що кожен з нас повинен робити все, що залежить від нього, щоб дати все, про що він дізнається там, людям, які знаходяться тут. І не важливо, оцінять його чи ні. Я хочу створювати тут, щоб це працювало на мене там.
Натрапив нещодавно на запитання у стрічці: що ви розумієте під совком?
Совок, на мою думку, в тому числі – це звичка не звертати увагу на тимчасові труднощі (переживемо, перетерпимо, і не таке бачили, зате ковбаса була по рупсорок), і смиренно думати лише про кінцевий пункт призначення. Як усім має бути добре, не витративши на це ні грама душі та внутрішньої енергії. Напевно, правильніше переломивши себе, насолоджуватись кожною секундою та вимагати від усього світу навколо поваги кожного моменту. І до тих пір, поки в голові совок, на наших дорогах (як фізично, так і метафорично) на ямах байдужості до самого себе в кінцевий шлях під назвою “смерть” будуть відпадати радіатори і кришитися зуби.
