Scar Tissue

Нещодавно я нарешті прочитав Scar Tissue, Кіддіса. Разом з новим релізом #rhcp тільки утвердився в гіпотезі, що прикрощі та радості команди (крім наркоти всіх видів та мастей) походять від гітаристів.

В альбомі, як і раніше, тішить три особливості: Сміт, Флі, Кіддіс… і нічого ти не знаєш, Джоне Сноу (тьху ти!) Джош Клінгхоффер!

Незважаючи на те, що друга частина альбому витягує на тверду трійку з плюсом, загалом команда продовжує звучати, як планер, що акуратно ширяє на хвилях чарівної мелодії, винайденої року так у 90-му. І через досвід так і спускатиметься, поки не розчиниться за горизонтом на тлі палаючого заходу сонця Каліфорнії.

Потім подумав, чого не вистачає у звуці, як раніше? Два визначення з багатьох були Злість та Агресія. Тож виходить, хлопці на правильному шляху у вічність, усім піс!