Бокер тов, Ізраїль!
Згадав найтепліші грудневі дні у своєму житті. Звісно ж, Ізраїль. Нетанія, невелике містечко неподалік Тель-Авіва, 20-те грудня, близько +20-25.
Це було більш як два роки тому, тому дрібні деталі стерлися, але маслянисті жирні мазки вражень залишилися досі.
Неймовірна гостинність, загальне бажання тебе нагодувати, їжа та питво – національні види спорту (фраза не моя). Солона риба та овочі на сніданок. Геніальний підхід до основ івриту для туристів, коли в готелі життєво необхідні фрази з перекладом на основні мови світу розміщені прямо на серветках. Хочеш, не хочеш, а бокер тов, шалом, то раба і моє улюблене бакбук пам’ятаю досі. Звичайно ж зустрічі в бат ямі з друзями батьків, яких не бачив років 20. Спогади з дитинства.
Хортиця Віп Платинум як подарунок – українська горілка тут у пошані. Але після 10-ї вечора купити алкоголь неможливо в принципі. Директор невеликого супермаркету на ринку, з яким уже за десять хвилин розмови ми з’ясували, що народилися в одному місті в Україні.
Країна, в якій Хайфа працює, Тель-Авів гуляє, а Єрусалим молиться. Де з роздовбаної машини може вийти доларовий мільйонер у рваних джинсах. Тому що тут за великим рахунком не важливо, на чому ти їздиш і як одягаєшся. Успішність визначається тим, ким і де ти працюєш і яке у тебе житло. Країна, в якій щільність котиків на квадратний метр зашкалює, навіть Болгарія (де їх нечисленна кількість) відстає за цим показником.
Не менше і щільність озброєних людей у формі на вулицях – загальний призов до армії. Звичайно, ці два потоки іноді перетинаються і нерідкі картини, коли якась зовсім дівчинка в зелених штанах, високих черевиках і автоматом сидячи навпочіпки грає з котиком. І багато-багато всього іншого…
Але найбільше за останні пару місяців згадується одна поїздка на північ Ізраїлю до містечка, назву якого я вже не пам’ятаю. Куди довго їдеш уздовж кордону з колючим дротом. Де дорогою тобі кажуть, що тут підірвали машину з ізраїльськими солдатами такого року, а ось на цьому повороті обстріляли колону машин у такому-сь. Ось пам’ятник бійцям, які тоді загинули. У цьому містечку на нас чекав веселий хлопець на ім’я Шмулік. Рот у нього не закривався, і крім суто робочих речей він встиг мені розповісти і про те, як добре живеться в цьому містечку, і про те, як він був в Україні на екскурсії на острові Хортиця, і звичайно ж запросив нас на обід.
У момент, коли на столі були тільки овочі, хумус та коржики у Шмулі задзвонив телефон. Він швидко та голосно з кимось поговорив. Потім помовчавши пару хвилин повільно сказав: “Тільки що за 10 кілометрів звідси висадили в повітря машину з моїми друзями. У одного з них нещодавно народилася дитина. Його дружина з коляскою була в кварталі від вибуху…”
…Шмулі вийшов курити. А навколо в ресторані стояв галас і сміх молодих ізраїльтян, які, за словами Шмулі, живуть у найкрасивішому маленькому містечку на півночі країни.
