Суботнього ранку Лондон зустрів своїх гостей чудовою погодою – йшов дощ.

Добре хоч температура кардинально відрізнялася на краще від української (+8 проти -12). Це зводило майже до нуля решту неприємних спогадів про лихий початок подорожі. Однак, після порції тостів з маслом, круасану з джемом і соку з подвійною кавою, я вирішив все ж таки розпрощатися з останньою негативною алюзією пробудження, італійкою, що що кричить і зламаними ногами на крутих вестмінстерських сходах. Збрехавши, що я страждаю на клаустрофобію і мені потрібно багато сонячного світла, я перебрався з одиночної камери в двомісний номер на другому поверсі.

Британія – велика імперія! Її громадяни теж величні, вони можуть собі це дозволити.

Довелося, щоправда, доплатити по п’ятнадцять фунтів за кожну добу, зате в моєму розпорядженні виявилося найголовніше багатство світу – великий вікторіанський балкон, з видом на Ланкастер і, звичайно ж, багато сонячного світла, якби такий був на той час у Лондоні. Поглянувши зверхньо на Сассекс Гарденс і знайшовши пропозицію готелю заплатити за вікенд вайфая двадцятку фунтів просто нікчемним, я вирушив у піднесеному настрої на пошуки того місця, де можна було б запостити парт ван, а заразом і випити чашечку даблкоффі (ой, ні, що, ні, що ви який американо!? Ві донт спік американо:) з молоком.

І таке місце неодмінно знайшлося в районі Паддінгтона андеграунд! Після цього все, нарешті, налагодилося і тепер оголошення про продаж апартаментів у півмільйона фунтів навіть якось підбадьорювали. Британія – велика імперія! Її громадяни теж величні, вони можуть собі це дозволити. Справжнім британцям – справжні автомобілі (і Порше тут ні до чого!).

Лише громадяни Великої Британії можуть насолоджуватися взуттям Люботена та творами Джейкобса. Тільки вони здатні народжувати Полов Маккартні, Меттов Белламі, братів Галахерів, Брайанів Меєв, Томів Йорків та інших дворових пацанів, які взявши до рук гітару вперше в житті, грають краще, ніж народні артисти однієї шостої частини суші. Тільки їм дозволено купувати дорогі спорткари, які, проте, з якоїсь дивної випадковості коштують дешевше, ніж у самому серці Європи. І лише у їхніх дівчат найкращі друзі носять прізвище Дебірс.

З цими думками я вийшов на Пікаділлі та Трефелга.

І я так захотів раптом стати британцем, відчути на собі милість королівської влади і… натрапив на суворих хлопців з автоматичною зброєю, що охороняли корпуси на Даунінг стріт від журналістів та людей, які чомусь ніяк не хотіли погоджуватися з присутністю британських збройних сил у деяких гарячих точках планети.

Дивно, подумав я, і… став учасником майже мирної демонстрації смаглявих леді та джентльменів, які вигукують щось на кшталт «Кадаафі хев ту гоу!».

Ок, зате тепер я знаю, де резиденція Лівії в Лондоні. На Берклі стріт стало трохи веселіше, тому що проходив я повз нашу резиденцію періоду минулого перебування на Альбіоні, – Холідей Інн. І одразу згадав історію про те, як після весняної вечері у стилі ф’южн ми вирішили повернутися до готелю на велорикші.

Будучи у веселому стані, ми запропонували рикші поторгуватися. Однак чи то наша англійська була не така бездоганна, чи то англійська рикші, бо той почав голосити на весь готель «поліс, поліс» і якісь інші слова, напевно мандаринською, так, що довелося швидко ретируватися, віддавши йому залишок суми.

І після цих спогадів я неохоче почав звертати увагу на справжніх британців, білих, жовтих, коричневих, червоних, зовсім темних, легко одягнених і тих, що кутаються у подерте покривало, перегороджуючи дорогу. Згадали хлопці, які готували іракський піпірірі на Паддінгтон. І леді, що зустрічають мене на деску, на чистому хінгліш вимовляючи: «єр рум з реді, єверисін з окей»…

І зрозумів я, що, напевно, не зміг би зараз жити в цьому космополітичному мегаполісі, аж надто широкі його погляди, надто вже глибока прірва між першим абзацом і другим…

Допиваючи пробаблі бест бір інзе ворлд, я думав, про що ж буде парт ту

Я стояв на балконі, спостерігаючи після чергової перемоги МанЮ на Олдтраффорд за Воуксхоллами і тими, хто впевнений, що Лондон невесліпс. Допиваючи пробаблі бест бір інзе ворлд, я думав, про що ж буде парт ту, і тут якось сама собою прийшла фраза «велич і занепад імперії». Повернувшись до ноутбука, натиснув на плей і помчало: «…юнайтед стейтс оф еурейшаааа!!!….», а пальці накликали «суботнього ранку Лондон зустрів своїх гостей чудовою погодою…»

ту би континьед…