Лондон із зе кепітал оф… (парт ван)
Нарешті можна сміливо говорити про те, що хвилювало мене цілий тиждень (і інтригувало деяких інших) як про факт, що відбувся. Прорвавши п’ятничні корки, які щільно закупорили всі стратегічні магістралі навколо Києва, ми вилетіли на фінішну пряму.
Іншим словом, як вилетіли охарактеризувати спосіб нашого пересування навряд чи можна, тому що саме в цей момент цифри на годиннику передньої панелі авто ознаменували завершення реєстрації на рейс у міжнародному терміналі аеропорту Бориспіль. Незважаючи на те, що виліт виявився зовсім не з терміналу Б, а з терміналу Ф, була й хороша новина – реєстрація ще не була закінчена. І здолавши залишок шляху вже часто перебираючи ногами, я нарешті отримав посадковий талон і трохи заспокоївся. Пройшовши крізь щільні ряди алкогольних мейджорів у самому, як то кажуть, великому д’юті фрі в Європі, я попрямував прямо на посадку, оскільки в моєму багажі, поглиненому вже черевом авіалайнера, знаходився справді український подарунок – два літри горілки Хортиця Абсолютна.
І ось, стою біля трапа літака, як співав незабутній Антонов. Майже вщент забитий Аеробус легко піднявся в повітря, і через три з лишком години перетину повітряного простору Європейського союзу, він важко вдарився об посадкову смугу аеропорту Лутон, ніби багажні відсіки були повністю набиті нелегалами. Сполучене Королівство як завжди привітно зустрічало громадян із «рештою паспортів».
Провівши хвилин двадцять у черзі і пройшовши прикордонний контроль, я отримав багаж і переконався, що всі подарунки на місці. Чесно кажучи, я сильно здивувався і зрадів, оскільки в одну з минулих поїздок з моєї сумки зник фотоапарат (згоден: тільки ідіот міг покласти техніку в багаж), а у мого товариша одеколон, подарований дружиною на День захисника Батьківщини, що вже не в які рамки не влазило. Однак і після місяця розглядів з авіакомпанією та представниками аеропортів ніхто нічого не повернув.
Отже, тепер намацавши поглядом зелену вивіску Маркса і Спенсера у внутрішньому холі терміналу, я був трохи щасливішим за минулий раз. Привіт, Британія! І тільки справжній британець, у чиїх жилах тече прекрасна африканська кров, міг у повному спокої з білосніжною кораловою усмішкою, відмовити мені сплатити кредиткою купівлю квитка на автобус, бо вона з магнітною смугою, а він неодмінно хотів би бачити карту з чіпом. До речі, ця ж автокомпанія відмовилася приймати мою карту і при бронюванні квитків онлайн, мабуть інтуїтивно відчуваючи на відстані, що чіпа в карті немає.
Сенс булгаковської фрази «Ніколи не розмовляйте з незнайомцями» я зрозумів години через півтори, коли запитав водія рейсового автобуса компанії Грінлайн, яка ж із зупинок ближча до Сассекс Гарденс, куди мені і потрібно було потрапити в результаті. І хоча я точно до цього був упевнений, що це Марбл Арк (або як він говорив арч), він зробивши співчутливу особу, порадив вийти на Гайд Парк Конер. На додаток до цього відправив дбайливим жестом з багажем у зовсім від Сассекс Гарденс протилежний бік.
У моїх планах звичайно, була прогулянка по Гайд-парку, але точно не з 15 кілограмами сумок і вже зовсім не в 00-10 за київським часом. Однак сам факт перебування на землі бриттів заспокоював та наповнював тіло спокоєм та впевненістю. А на шляху очі радували скромні, але водночас величні краєвиди та краєвиди на Роял Альберт хол… хоч це й означало, що йду я зовсім не туди…
В результаті, побачивши табличку на огорожі під назвою Сассекс Гарденс я зрадів як маленька дитина, і швидко отримавши ключ від своєї кімнати, кинув речі і попрямував на пошуки найближчих магазинів із продуктами та картками для мобільного телефону. Тому що дбайливий оператор корпоративної мережі про всяк випадок відключив роумінг, про що я дізнався вже після приземлення.
Обзавівшись картою Лайкамобайл, я здійснив обіцяний мені однопенсовий дзвінок в Україну, де на той час була вже глибока ніч, усіх заспокоїв і сам нарешті відчув себе по-справжньому спокійним і стомленим. Ближче до першої години ночі вже за місцевим часом, я поринув у сон і, здається, тут же прокинувся від шалених жіночих криків у коридорі, виявилася якась італійка, повертаючись зі сніданку, впала зі сходів і зламала ногу, а це могло означати тільки одне : … час йти є і свій континентальний сніданок.
ту бі континьед…
