Лондон із зе кепітал оф… (ласт найт)

Думаю, ви зрозуміли, що йорлі монінг був не випадковим принаймні з двох причин:

1) A-HA – норвежці і їм має бути соромно за поведінку вікінга.

2) свій мартіні з горілкою я таки знайшов, а завтра був призначений йорлі монінг.

Відмовившись по дорозі додому кілька разів від анбелівбл секс екпірієнс, я просто впав і здається ще уві сні почав намазувати чергову порцію тостів. Цього разу легко знайшовши зупинку Грін лайн на Марбл Арч у бік Лутона, я вдихав досить тепле ранкове повітря Сполученого Королівства.

Карбував у пам’яті істинно лондонські моменти на кшталт того, коли молодий хлопець у шикарному костюмі та сорочці з білим комірцем бадьоро йшов, мабуть у бік свого офісу, о пів на восьму ранку з парою прекрасних туфель у руках і відмінних кедах на ногах. Дивився і розумів, що чим більше часу я проводжу в цьому мегаполісі, тим більше розумію і приймаю його. Напевно, все ж таки зміг би спробувати стати його мешканцем.

Ще більше мене зміцнює в цій думці російська мова кількох дівчат, які проводжають своїх родичів у бік Лутона на тому ж рейсі Грін лайн.

Ще півтори години, кілька зупинок, і я в черзі кофе шопу аеропорту Лутона. На запитання бариста: Мідл? Відповідаю для чогось: ладж! Отримую тазик з кавою з якого важко випиваю трохи більше половини і… бординг нау…

Побувавши в Амстердамі проїздом на висоті близько півтори тисячі метрів, я не без задоволення спостерігаю за обличчями британців, які дізналися, що після прильоту на них очікує температура -15С.

Київ. Йде сніг. Іду я. Уперед.