– Якщо врахувати весь час реєстрації, посадки, перельоту, висадки, очікування багажу та трансферу з одного терміналу до іншого, то продовжити шлях з Граца до Відня на авто було б, можливо, навіть розумніше.

– Ну що ви, комфорт, авіація, австрійські авіалінії, навіщо вам зайві три години на машині!?
– Ну, як скажете. — відповів я, трохи потягаючись на задньому сидінні кросовера холодного туманного вересневого ранку, перетинаючи досить умовний словенсько-австрійський кордон.

Рейс затримувався вже на півгодини, що для австрійських авіаліній факт майже незрозумілий, тому чутки та гіпотези ширилися серед пасажирів, що чекають, дуже швидко. Туман, не дають зліт, посадку, поломка борту, нестиковка в польотному розкладі. Ніхто не міг пояснити в чому причина відсутності біло-червоного фюзеляжу серед залізних птахів, що час від часу злітають, з бетонки аеропорту міста Грац.

Коли час затримки перевалив за годину, мій позитивний настрій, типовий для подібних ситуацій, почав потихеньку вщухати. Трохи нервово походжаючи вздовж крісел очікування я продовжував вдивлятися в туман, що повільно розсіювався. І ось він, наш красень! Заспокоював, хоч і не сильно, той факт, що далі повітряний шлях також мав бути продовжений з тією ж австрійською компанією, а отже, були всі шанси, що виліт із Відня все ж таки притримають. Аби тільки пересадка була всередині одного терміналу!

Політ пройшов непомітно. Здається, сусідка по кріслу, що інтуїтивно натискала на уявну педаль газу і міцно стискаючи підголівник переднього крісла на кшталт керма спортивного боліда, навіть трохи прискорила наше прибуття.

Наш літак почав зниження, кебін крю пліз тейк е сітс, шасі, закрилки, дотик, реверс, Відень, багаж перевантажать самі, бігом всередину терміналу, погляд-блискавка на електронне табло, рейс все ще бординг, який гейт, ура, в тому ж терміналі, чорт, в самому кінці коридору, бігом, тримайте сумки, я вперед на посадку, триматиму, ось наш гейт, чорт, закритий, чорт, нікого навколо, чорт, в кінці коридору, чорт, стійка австрійських на двадцять гейтів назад, чорт, чорт, чорт!!

Спокійною ходою, на трохи пружних від різкого прискорення ногах, зустрівши супутницю в районі десятих гейтів з нашою поклажею, попрямували до стійки авіакомпанії.

– Гутен Таг. Наш рейс затримався з незалежних від нас причин, на жаль ми не встигли на стиковку, можете уточнити коли наступний рейс? Завтра в цей же час!? А на Київ? Заповнений? А через Львів сьогодні? Теж заповнений? Так що ви можете запропонувати? Як завтра!?!

– Наша авіакомпанія вибачається, ми можемо запропонувати вам тільки перереєстрацію на завтрашній рейс, а також місце в готелі, харчування по талонах і трансфер.

– А багаж! – задала моя супутниця перше питання, розуміючи контекст моєї розмови з диспетчером, – я не можу ночувати без багажу!

– Не переживайте, багаж також у Відні, якщо ви хочете його забрати, пройдіть вниз і дотримуйтесь цих рекомендацій, години через два-три ви його отримаєте.

Що робити, окей. Незапланована доба у австрійській столиці. Ставимось до цього як до несподіваного подарунку на день народження. За кілька годин, вже з багажем, ми вирушили на стійку таксі, де пред’явивши талончик, досить швидко отримали Мерседес представницького класу з водієм, який повів нас через довгі коридори на паркування.

– Сьогодні вранці – почав я, посміхаючись і намагаючись підбадьорити колегу, яка не звикла до таких поворотів долі – в аеропорту Граца я не став купувати магніт з образами Відня, бо це якось нечесно, адже самого міста ми не бачили, “Ось повернемося у Відень, поринемо в атмосферу міста, тоді й куплю», – подумав я. І ось ми тут, уявляєте!? Думки матеріальні! – бадьоро закінчив я.

– Добре, хоч багаж із нами – сказала все ще чомусь засмучено колега.
– Куди, цікаво, нас веде цей водій? Якийсь він похмурий, – постаравшись змінити тему, продовжив я, – зараз пішки і дійдемо до нашого готелю, адже напевно поселять у якомусь аеропортовому хостелі за рогом, ха-ха! – згущаючи фарби для контрасту з очікуваною подорожжю, пожартував я.
– Ви скаргу оформили? – тихо втрутився наш водій російською мовою.

– Вибачте!? – розуміючи, всю незручність мого попереднього жарту, перепитав я не без здивування.

– Потрібно було відразу на стійці вимагати компенсацію, тепер буде складніше, – спокійно продовжив водій, відчинивши перед нами двері чорного мерседеса, – зазвичай вони прямо на місці можуть компенсувати готівкою, не бажаючи доводити справу до розгляду, від 200 євро на людину, залежно від дальності перельоту. Ви вперше чи затримуєтеся? Ви куди летить? А ну якраз 200 євро.

Гігантські паливні танки та цистерни на величезній території, що пропливають за вікном, по-справжньому здивували. Найменше я очікував побачити Відень індустріальний. Наш водій, який виявився вірменином, що живе у Відні вже близько двадцяти років і володіє невеликою сімейною транспортною компанією з кількох представницьких авто, досить докладно описав всю схему подальшої взаємодії з авіакомпанією, розповів про наші права, і розповів про успішні кейси вирішення подібних питань. Потім перейшов на опис побуту та особливостей столиці, про те хто і коли забере нас завтра по дорозі назад до аеропорту.

На диво, готель, наданий авіакомпанією, знаходився в двох станціях метро від центральної площі і за рівнем був міцною трійкою з плюсом, що за європейськими мірками для готелю дуже навіть пристойно. Зустрівшись в обідній залі через годину, за яку я встиг заповнити всі петиції на офіційному сайті Остріан, відправити всі копії документів поштою та продублювати на ФБ сторінку, настав час першого побачення з Віднем.

– Ви можете вибрати з меню перші страви, гаряче та один напій на вибір – розпочала усміхнена офіціантка.

– Вино? – зобразивши засмучений нашою “проблемою” вигляд, відразу запитав я, пильно глянувши в глиб офіціантських очних яблук.

– Так, звісно, і вино.

– Я б випила спочатку каву, а до основного вже вино, – змирившись із фатальною ситуацією з гідністю вимовила колега, дивлячись на мене.

– Ви не зрозуміли, о-д-и-н напій на вибір – крізь посмішку відповів я російською по-шпигунськи злегка убік.

– Дівчина, нам ту гласес оф вайн, вайт вайн! – не роздумуючи, впевнено заявила супутниця, також уважно вдивляючись у офіціантку.

Роздобувши на стійці карту історичного центру Відня та доповнивши її знімком фліп-чарту екскурсійної групи надпенсійного віку, яка також мешкала в готелі, на якому стрілками були відзначені ключові пам’ятки, назва готелю, ключові станції метрополітену, ми вийшли на вулицю та поринули у вагон метро на станції через дорогу від готелю.

Початок вересня. Відень. +26С. Сонячно. Карлсплатц.
Рассельпарк навпроти Карлскірхе заповнений молодими людьми, явно студентами технічного універу, розташованого тут і незліченними туристами. Вже через п’ять хвилин після виходу з метро на поверхню, під живий рагга-сейшн німецькою я любив це місто!!!

vienna – austria

Наш маршрут не відрізнявся особливою оригінальністю: Віденська філармонія, прикрашена до 200-річчя існування, опера тут же, кава по-віденськи на Опернрінг, музей історії мистецтв з кулястими стриженими чагарниками, незліченні статуї мужиків з кіньми та тіток з списами на шляху до парламенту, Віденська ратуша та відпочинок на лавці в тінистому Ратхаусплатці. Далі барахолка в єврейському кварталі, внутрішнє місто, Міхаелерплатц і, звичайно ж, бій курантів на площі собору святого Стефана.

– Це еплвотч повідомив, що план кроків на сьогодні виконано – прокоментувала короткий сигнал моя колега, проходячи повз величезні дерев’яні двостулкові двері з прапором Мальтійського ордена над нею – давайте краще подивимося, що це за ряди сидінь прямо на вулиці?

– Це трансляція опери – здогадався я, можемо трохи послухати, ось тільки людей дуже багато, сісти ніде.
Натхнення після прогулянки ввечері вистачило на те, щоб написати історію про словенські смарагдові ліси, яку ви напевне читали, і відрубитися.

Ранок наступного дня був чудовий. Ще раз пройшовши через центр Відня на мікроавтобусі, люб’язно поданому знайомою нам сімейною автокомпанією з вірменським корінням, ми добре заздалегідь прибули в аеропорт.

О так! На цей раз магнітик Відня був куплений абсолютно обґрунтовано. Занурившись у літак, зовсім заспокоївшись, ми розслабилися у своїх комфортних кріслах з червоними підголівниками та білою горизонтальною галочкою, що символізує гордого стрімкого птаха.

– Яким напоям віддаєте перевагу? – запитала співчутливо австрійська дівчина в уніформі.

– Вино? – Уважно глянув я вглиб стюардеси

– Так, звісно, і вино – Замовляйте напої, – повернувся я до супутниці з посмішкою – вам ще на педаль натискати і керувати кріслом))

– Вибір очевидний! – зовсім не роздумуючи, заявила третій пілот екіпажу на найближчі дві з половиною години і розсміялася в залитому вересневим сонцем салоні літака, що злетів у темно-синє безхмарне австрійське небо.