Skip links

Вчіть іспанський, мучачос

Через рік, після візиту на той кінець світу, мої спогади все ще пофарбовані в яскраві кольори екваторіальної зелені та пахнуть вечірніми мориско. Якщо спробувати підібрати аудіоряд спогадам, то, безумовно, прибій океану виявиться поза конкуренцією… і я, здається, знайшов спосіб знову оживити це в пам’яті.

Отже, 5 простих порад для тих, хто відбуває в екваторіальну Америку:

Вчіть іспанську, мучачос.

i am sterdam
i am sterdam

Ні п’ятнадцятихвилинне розпитування з пристрастю митника в аеропорту Скіпкол, який з усмішкою і щирим здивуванням слухав мої пояснення про мету візиту – участь у зйомках проекту @survivor …ні всі переглянуті мовою оригіналу кінострічки, що були в наявності на борту протягом дев’ятигодинного перельоту, не могли похитнути впевненості у моїх комунікативних здібностях.

І тут бац! Два короткі слова по той бік Карибського басейну стали моїм першим і безпрецедентним лінгвістичним провалом.

Інформація Вікіпедії про те, що більшість жителів Панами розмовляють двома мовами – іспанською та англійською – сильно перебільшена.

Інформація Вікіпедії про те, що більшість жителів Панами розмовляють двома мовами – іспанською та англійською – сильно перебільшена. Мій зустрічаючий Хуан в аеропорту Токумен мабуть спізнювався. Принаймні я не міг розрізнити заздалегідь обумовлених розпізнавальних знаків у натовпі людей із смаглявою, трохи червоною шкірою. За годину натовп корінних розсмоктався, залишивши після себе, як після припливу, уламки у вигляді аеропортових таксистів. На жаль, я не знав, ні куди мені потрібно потрапити в результаті, ні наскільки далеко знаходиться те місце, про яке я не знав, ні яка програма чекає на мене найближчим часом, тому просто знайшов найближчу розетку і сів заряджати техніку.

atlanta airport
atlanta airport

Із зарядкою склалося, тому що я до цього моменту вже був забезпечений усіма видами перехідників усіх неймовірних міжнародних стандартів (оскільки електророзетки в Панамі американського типу). Справа йшла до одинадцятої вечора і частина таксистів, кинувши свої пости, роз’їхалася хто куди. Ті, хто залишився, з усмішкою, спостерігали за подальшим розвитком подій з моєю участю в спорожнілому залі міжнародного аеропорту Панама Сіті, ласуючи арахісом. Жоден з відомих мені телефонів сторони, що зустрічає, не відповідав і мене потроху починало обіймати легке занепокоєння.

atlanta airport
Atlanta airport – один из крупнейших транспортных хабов в США

Я готовий був упізнати зустрічаючого Хуана в будь-якому з перевізників, що залишилися, але на вигуки з запитальною інтонацією “Хуан?” ніхто з них не реагував. Був, втім, ще один мій побратим по нещастю, що час від часу з’являвся на горизонті і так само безуспішно шукає якогось Бориса. Ми постійно зустрічалися з ним у центрі зали, він також ставив мені питання “Борис?”, я також негативно хитав головою і ми знову розходилися в різних напрямках, під пильними поглядами нечисленної публіки, яка вже зовсім не приховує посмішок. І лише у процесі якоїсь четвертої чи п’ятої нашої зустрічі мене осяяло! напис “Борис Пілкіпв” на табличці хлопця було не що інше, як перекручене “Borispil Kyiv”!

борис пилкипв
борис пилкипв

Вже не пам’ятаю як, але за півгодини я вдихав аромат океанічної набережної в готелі Панама Сіті, насолоджуючись несподіваним нічним виглядом натуральних хмарочосів, утиканих уздовж атлантичного узбережжя. Вже через кілька днів я шалено радів першою вимовленою і (що важливо) зрозумілою моїм співрозмовником фразою іспанською мовою: дос кафе кон леше, досі фавор. І попиваючи ранкову каву вже на островах Перлинного архіпелагу зі сміхом слухав історію Хуана про те, як він не зміг приїхати за мною і попросив свого помічника, який ні слова не розуміє англійською, виконати просту місію в міжнародному аеропорту Токумен по зустрічі чергового грінго.